ШЛЯХИ ДО СЕБЕ
ШЛЯХИ ДО СЕБЕ
У заключний день проведення Загальнонаціонального конкурсу «Українська мова – мова єднання» в Одеській національній науковій бібліотеці ім. М. Горького відбулася презентація книги, що серед інших отримала відзнаку конкурсу – «Шлях до себе: аспекти історії, культури, демографії, етнографії, етногенезу гагаузів» (Кишинів, 2009). Її автор, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії, держави і права АН Республіки Молдова Ольга Радова-Каранастас.
Ольга Радова ознайомила присутніх зі змістом книги, акцентувавши увагу на головних аспектах проблеми. Судячи з назви, статті збірника присвячені широкому спектру проблем, пов’язаних з етногенезом гагаузів, їх розселенням й історією. Науковець здійснила певний прорив у вивченні історії переселення гагаузів з Балкан в південну Бессарабію (Буджак), збільшивши біографію спів племінників принаймні на півстоліття (з кінця XVIII ст.). У цьому їй допомогли нові архівні джерела, у тому числі й турецькі.
Крім наукових, видання, на мою думку, переслідує й певні ідеологічні та політичні цілі: підвищити рівень національної свідомості свого етносу, сприяти його національній консолідації, закласти основи націотворчої ідеології, привернути увагу світової спільноти до проблем збереження й розвитку гагаузького народу. У книзі, окремі розділи якої писані чотирма мовами (турецькою, російською, гагаузькою і англійською), містяться матеріали на основі документів архіву Республіки Молдова та Османського архіву Республіки Туреччина. Ці знахідки вченого дозволили зробити унікальні повідомлення про Будинок-музей у Стамбулі одного із сподвижників Петра І Дмитра Кантимира, а також про поетичний твір Вусланти Алі бейя «Про Чигиринську битву» часів «Руїни» (1678 р.). Останній твір писаний літературною староосманською мовою, що виникла в добу середньовіччя на тюркській основі та позначена арабо-персидськими впливами. Ольга Радова – одна з небагатьох у Молдові, хто здійснює переклади цією мовою.
Як вже було сказано, збірник носить науково-публіцистичний характер. Окремі статті присвячені розв’язанню мовної проблеми, яка для етносу, розділеного в результаті розпаду чергової (після Візантійської, Османської й Російської) імперії кордонами України й Молдови, є доволі актуальною. Основне питання – збереження етнонаціональної однорідності гагаузів в умовах нових національних утворень на теренах СРСР. У цій ситуації, як це не дивно, збереження своєї ідентичності частина гагаузької інтелігенції вбачає не стільки в опануванні рідної, себто гагаузької мови, скільки російської, цитую: «Продолжение обучения на русском языке оставляет гагаузам Молдовы шанс на сохранение этнокультурного единства с гагаузами, проживающими в пределах Украины. Кроме того, есть надежда, что на государственном уровне будет достигнута договоренность и в Украине обучение в школах с гагаузким контингентом (по родному гагаузкому языку), будет вестись по программах, утвержденных в Республике Молдова…» (ст..184). Складається враження, що деякі науковці ще живуть у віртуальному просторі колишнього СРСР і сприймають існуючі кордони й державність як щось умовне. Принаймні, мова може йти про якийсь спільний проект з вироблення такого підручника. Подібні пасажі політизують це питання, що дещо знижує наукову цінність збірника в цілому, спонукаючи до певних роздумів. Безперечно, що вивчення державної мови для національних меншин є важливою умовою їхнього розвитку, інтеграції в суспільство, здобуття ними повноцінної освіти. Зрештою, це й повага до національно-культурної унікальності народу, з яким доводиться жити пліч-о-пліч і виробляти спільні суспільні блага. Одночасне ж вивчення кількох мов (української, російської, гагаузької та однієї європейської) для держави й даної національної меншини є справою багато затратною. Можливе, на моє переконання, хіба що поетапне, а також на факультативній основі вивчення однієї з іноземних мов, у тому числі й російської. Вищенаведені пропозиції з усією очевидністю говорять на користь того, що таким чином гагаузів прагнуть інтегрувати швидше в російський простір. Враховуючи передвиборчі спекуляції на мовних проблемах в Україні, такі зовнішні (і потенційно) внутрішні позови не сприятимуть консолідації суспільства.
Повертаючись до конкурсу, на якому згадана книга була відзначена дипломом, хотілось би сподіватися, що в наступному турі від цього автономного утворення на території Молдови вже будуть представлені твори саме українською мовою, адже, як запевняє автор, українцям, як й іншим національностям в Гагауз Ері забезпечено вивчення рідної мови.