УКРАЇНЦІ МОЛДОВИ: ШЛЯХИ ЛЕЛЕЧІ
Цьогоріч на Загальнонаціональному конкурсі «Українська мова – мова єднання» досить репрезентативно були представлені видавничі проекти українських громадських організації Республіки Молдови (РМ), найперше Української громади РМ і Громади ім. П. Могили м. Кишинева. Це стало можливим завдяки підтримці Посольства України в РМ як частини ширших проектів МЗС України. Серед них два видання, які посіли перші місця в номінації «На видноті всього світу» – «Українці Молдови. Історія і сучасність» та книга біографічного плану «П’ять сторінок життя» про життєвий й творчий шлях художника, журналіста й українського громадського діяча, голови БФ «Renastere-Відродження» Євгена Осадчука. Обидва видання побачили світ в Кишиневі у 2009 році.
Перша з названих книг є науково-популярним виданням, яке охоплює різні аспекти історичного, суспільного й культурного життя та розвою української громади Молдови. Розглядається законодавчо-правова база цієї республіки з 1989 по 2005 роки, яка де-юре забезпечила сприятливі умови для національно-культурного розвитку національних менших цієї країни; історія розселення слов’ян між Дністром і Прутом, проблеми формування і розвитку українців Молдови з найдавніших часів до сьогодення. Згідно останніх соціологічних даних українці становлять другу по чисельності етнічну групу Молдови – 600 тис. осіб (бл. 14%). Автори дослідження цілком слушно зазначають, що з 1 тис. до н.е. розселення праукраїнців охоплювали території сучасної Молдови, і це дає підстави розглядати українців як ще один автохтонний етнос цієї республіки. Окремі публікації стосуються стану освіти, діяльності українських громадських організацій, церкви , ЗМІ.
На даний час на території республіки зареєстровано вісім республіканських і три міських українських національно-культурних товариства. На державному телебаченні виходить в ефір український радіожурнал «Відродження» та програма «Світанок», але фактично відсутня україномовна періодика, крім газети «Рідне слово» м. Бельци. До речі, викладачі педінституту цього міста теж взяли активну участь у роботі над збірником. Важко проаналізувати вповні ситуацію, але швидше за все це, на мою думку, говорить про недостатню ініціативність і наполегливість, а також згуртованість українських громад республіки, відсутність спонсорської і належної державної підтримки їхніх програм. Хоч є Наказ Президента РМ від 22.02.1991 (№64) «Про заходи щодо забезпечення української національної культури в Республіці Молдова». Як певне позитивне зрушення варто назвати встановлення на початку 2000-х років в містах Бельци й Кишинів погруддя Т.Г. Шевченку. Попри певні досягнення, у тому числі в області освіти, автори статті Микола Олійник, депутат Парламенту РМ і Віктор Кожухарь, керівник групи етнології українців Центру етнології Інституту культурної спадщини АН РМ зазначають: «Не в усіх навчальних закладах на територіях, де компактно проживають українці, вивчається рідна мова, історія та культура. В окремих закладах скорочують або згортають вивчення української мови і за ці порушення ніхто не несе персональної відповідальності». Мусимо визнати, що ситуація не унікальна і до болю знайома.
Книга містить наукові статті, доповнені таблицями, в яких розглядаються аспекти сучасного стану функціонування української мови на території Молдови. Їх автор – старший науковий співробітник Інституту культурної спадщини АН РМ Катерина Кожухарь. Зацікавленість викликають й дослідження згаданого автора про місцеві українські діалекти, про український фольклор і фольклористику як науку. Цікавою є публікація академіка Костянтина Поповича «Молдовські та українські реалії і їх віддзеркалення в художніх образах». Звичайно, як збірник популярних публікацій, він страждає певною мозаїчністю, у деяких випадках, поверховістю. Так, недостатньо глибоко проаналізовано шлях становлення православної церкви, ролі в цьому процесі українців. В умовах незалежності й демократії православна церква Молдови так само є багатоконфесійною (діє румунська й московська юрисдикції). Та в цілому збірник є першим відомим нам серйозним осмисленням сучасного стану українства у цій республіці. Своєю появою він дозволяє знайти відправну точку для подальшого серйозного поглибленого вивчення існуючих проблем та пошуку шляхів їх розв’язання.