Боротьба за Куяльник
Боротьба за Куяльник,
або що ми за покоління таке, що разом з нами зникають ріки і лимани?
За ініціативи Університету екологічних знань, який діє при Одеській національній науковій бібліотеці ім. М. Горького, нещодавно відбувся «круглий стіл» на тему «Куяльницький лиман: сучасний стан та перспективи розвитку унікального курорту України». Робота проходила за активної участі провідних спеціалістів у сфері природокористування та екології, представників владних структур та громадських організацій області. Ведучий — ректор Університету екологічних знань, доктор сільськогосподарських наук Микола Шалімов (Одеський національний політехнічний університет).
Головні проблеми, які розглядали учасники зібрання, стосувалися динаміки змін фізико-хімічних характеристик Куяльницького лиману (станом на 2009 рік), впливу антропогенних факторів на його життєдіяльність, визначення запобіжних заходів для відновлення лікувально-рекреаційних властивостей цього унікального курорту.
Сама тематика виступів переконує в серйозності наукового осягнення проблеми, яку стривожена громадськість майже два десятка років тримає в полі зору: «Роль державних природоохоронних органів у збереженні курортно-рекреаційного потенціалу області: природних ресурсів Куяльницького лиману» (А. В. Яцков, начальник обласного Держуправління охорони навколишнього середовища); «Сучасний екологічний стан водної екосистеми Куяльницького лиману» (професор Г. М. Шихалеєва, НАН України); «Сучасні гідроекологічні проблеми Куяльницького лиману» (О. М. Гриб, доцент ОДЕУ) та ін.
Міра стурбованості й почуття відповідальності прозвучали в досить емоційному виступі Іллі Каракаша (Одеська національна юридична академія). Як колишній депутат облради (і колишній пацієнт клінічного санаторію ім. М. І. Пирогова), він чудово розуміє суть проблеми. «Куяльник — мій біль і моє спасіння… У нас є стурбованість, чи цей регіон буде придатний для життя. Розробляється програма порятунку Куяльницького лиману, але поки цей процес завершиться, лиман може зникнути. Фактично, Куяльник зникає протягом останніх п’ятдесяти років, і я запитую: «Що це ми за покоління таке, що разом з нами зникають ріки і лимани?»
Сьогодні мова йде про створення в районі Куяльницького лиману паркової зони площею 1800 квадратних кілометрів. Ще 1993 року облрада зарезервувала для цього 10 тисяч гектарів. Національний парк охоплюватиме прилеглі території, що адміністративно включені в три райони — Біляївський, Комінтернівський та Іванівський. Про це в своєму виступі розповів Анатолій Яцков. Постановою Кабміну за 2004 рік на подібні цілі передбачалося виділити 700 тисяч гривень. Була затверджена «Програма комплексного соціально-економічного розвитку м. Одеси на 2005—2015 роки». Фінансування передбачалося здійснювати за рахунок державного і місцевих бю­джетів, а також за рахунок інвестиційних надходжень. У 2009 році з місцевого бюджету було освоєно 75 тисяч гривень, переважно для проведення науково-дослідницьких робіт. Ідентична сума, що виділена на 2010 рік, ще сповна не освоєна. Анатолій Яцков також наголосив, що з багатьма структурами це питання вирішено позитивно, але найбільшою проблемою є позиція органів місцевого самоврядування, які не поспішають відмовлятися від прибережних земель. Позитивна відповідь, як вже повідомлялося, надійшла з Одеси та Іванівки, це питання також узгоджено з місцевими управліннями лісового та мисливського господарств. Влада двох інших районів надала право вирішувати питання передачі цих земель на розсуд місцевих громад. Суттєвою проблемою залишається проведення робіт з добування корисних копалин, переважно в піщаних кар’єрах (їх більше десятка) у місці водозбірного басейну лиману, а також перекриття греблями русел рік, влаштування ставків. Штучних водоймищ сьогодні нараховується близько шістдесяти, а це 10 — 15 мільйонів кубічних метрів з площею до 8 квадратних кілометрів. Це значною мірою перешкоджає надходженню до лиману річкових вод Великого Куяльнику (лише 15%).
До згубних антропогенних факторів слід віднести і побудовані вдовж залізничної колії на насипу 1500 приватних гаражів, автівки з яких забруднюють повітря. Це стало можливим через недосконалість нашого законодавства, вважає Юрій Романов (Спілка наукових та інженерних об’єднань). Джерелом наповнення лиману додатковою кількістю води, як запобіжний засіб, науковець вбачає використання в зимовий час дністровської води, яку споживає місто. Цей резерв (при загальній кількості споживання 800 тисяч кубометрів) становить близько 400 тисяч кубометрів, адже морська вода (якою наповнювали лиман двічі у 1907, 1925 роках) для цього є малопридатною.
З кожним роком лиман стає мілкішим, що спричинено також кліматичними факторами: середньорічний рівень випаровування води в Куяльнику є вищим за рівень опадів. Концентрація солі у воді таким чином збільшується і може сягнути критичної межі, що несе загрозу вимирання живих організмів (при перевищенні 200 проміле).
Конкретизуючи антропогенний фактор, назвемо й інші загрози: наявність у районі лиману сміттєзвалищ, діяльність котелень в районі Пересипу, функціонування двох магістралей, що значно посилює загазованість Куяльницького басейну і збільшує кількість шкідливих викидів в атмосферу.
Гальмує процес правового врегулювання проблеми відсутність паспорта на лиман, а існуючий на річку Великий Куяльник не відповідає нинішній ситуації, адже багато приток (їх нараховувалося близько сорока) обміліли або й зовсім зникли. Паспортизація потребує бюджетних коштів. Необхідна також зміна законодавства, але, зауважте, якби виконувався принаймні нині діючий закон «Про курорти», то ситуація вже була б іншою. Цей закон, зокрема, передбачає створення округу санітарної охорони, забороняє будь-які роботи, що «сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів» (розділ IV, ст. 28). Якщо курорт державного значення, то межі округу і режим встановлюються Верховною Радою, якщо місцевого — відповідними радами нижчого рівня.
Варто нагадати, що громадськість постійно переймається долею лиману, про що свідчать численні виступи у ЗМІ. Наприклад, навесні цього року відбулося засідання в ДП «Клінічний санаторій ім. М. І. Пирогова» на тему «Майбутнє Куяльницького лиману». Ці проблеми пріоритетні для громадської ради при Держуправлінні охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, яка створила штаб громадських інспекторів з охорони довкілля. Минулоріч оформився рух «Молодь за Куяльник», який підтримали п’ятнадцять молодіжних організацій області. Вони підписали меморандум на ім’я Президента, Кабінету Міністрів та Генпрокуратури із закликом врятувати Куяльницький лиман та покласти край бездіяльності правоохоронних органів. Активність молоді радує (хоч і не всіх), бо очевидно, що покоління, «яке втрачає лимани і ріки», вже саме не справиться з проблемою їх порятунку. Відома й ініціатива народного депутата Оксани Білозір, її запит на ім’я Генпрокурора щодо притягнення до відповідальності осіб, причетних до руйнування Куяльницького лиману.
Інертність чиновників (а може, їхнє «кришування» сумнівного підприємництва?), невиконання чинних законів, низька культура, егоїзм та пріоритет матеріальних інтересів суб’єктів виробничої діяльності, помножені на кліматичні зміни в нашому регіоні, й створили навколо Куяльницького лиману впродовж десятиліть цю загрозливу ситуацію. Громадська рада вважає, що її ускладнює бездіяльність Державної екологічної інспекції та правоохоронних органів. Про це вкотре нагадав присутнім голова цієї ради Юрій Геращенко, який підкреслив, що неурядові структури можуть лише заявляти про проблему та інформувати громадськість щодо нагальності її вирішення.
Є намагання боротися з браконьєрством, про що свідчить досвід керівника штабу громадських інспекторів, отамана Чорноморського гайдамацького з’єднання Сергія Гуцалюка. Але самі волонтери теж потребують правового захисту. «Ми чекаємо від нової влади дій, а не розмов», — резюмував з обережним оптимізмом Юрій Геращенко. Потрібні екстрені заходи. Найперше, вважають представники громадських організацій, необхідно упорядкувати місця сміттєзвалищ, зруйнувати греблі, закрити кар’єри і штучно наповнити лиман річковою водою. А для цього необхідна, насамперед, політична воля.
Екологічна безпека і збереження природного середовища — це ті проблеми, які, вважаю, здатні об’єднати громадян незалежно від їх політичної належності та симпатій, а у нашому випадку — об’єднати владу, громадськість та науковий потенціал для збереження такого унікального курортного комплексу, яким є Куяльницький лиман.
Порятунок Куяльницького лиману як рекреаційної зони можливий у сукупності з іншими природними зонами, які становлять єдиний басейн, зокрема з Хаджибейським лиманом та річкою Малий Куяльник, і, без сумніву, завдяки тріаді «громадськість—наука—держава». Кампанія на захист Куяльника, за умови її масовості, може сприяти виробленню загальної екологічної культури у населення та відповідних пріоритетів у діяльності влади на місцях, розбудові громадянського суспільства. Як не погодитися з пропозицією, що прозвучала під час засідання, про доцільність введення до шкільної програми (в прилеглій географічній зоні) уроків з екології, які б містили наукову інформацію про Куяльницький лиман.
Окремої розмови заслуговує і доля споруд, зокрема колишнього госпіталю — визначної пам’ятки архітектури, яка знаходиться на території ДП «Клінічний санаторій ім. М. І. Пирогова». Сьогодні ця унікальна будівля кінця ХІХ століття в стилі неоромантизму (архітектор М. Толвінський) перебуває в жалюгідному стані. Але це вже тема іншої розмови.
Володимир КУДЛАЧ.
За матеріалами газети «Чорноморські новини»
від 25 листопада 2010 р.