КОНЦЕПТУАЛІСТИЧНІ ПАРАДИГМИ З "ФРАНЕКА"
ОДЕСЬКА ВИСТАВКА «ВОСЬМИ»… СІМНАДЦЯТЬ РОКІВ ПО ТОМУ
1989 року за часів «Союзу» тоді закрите для іноземців провінційне прикарпатське місто Івано-Франківськ, завдяки міжнародній бієнале «Імпреза», стало модерним континентальним мистецьким центром, на яке з’їхалися мисці з 40 країн світу. Учасниками «Імпрези» стали й лідери українського модернізму, одеські художники Валерій Басанець, Володимир Цюпко, Віктор Маринюк, Сергій Савченко та інші. Імпульси, які викликав зокрема їх доробок, побудили розширити межі творчої свободи групу молодих франківчан, які вже за чотири роки в експозиції «Тільки 8 днів» продемонстрували в Одесі свої модерністичні здобутки. І ось рівно сімнадцять років по тому символічне число «8» фігурує знову: у виставковій залі Одеської ОО НСХУ (Торгова,2) відкрито виставку «8 художників з Івано-Франківська». Мої співрозмовники – її окремі учасники, люди різнобічних інтересів, досить креативні, яскраві представники прикарпатських концептуалістів Мирослав Яремак, а також художник і редактор альманаху «Кінець кінцем» Ростислав Котерлін.
М.Я.: – Фактично ми приїхали тим самим складом, що і в 1993 році. За цей час ми багато побачили світу і світ пізнав нас (про це свідчать виставки в Іспанії й Італії, Швейцарії, Німеччині та Австрії, Польщі і Росії – В.К.). Ідею ж знову показати своє мистецтво в Одесі нам запропонував художник Сергій Савченко.
- Як ви себе позиціонуєте: представниками актуального, концептуального мистецтва?
- Передусім, це художники, які з’явилися під час зміни парадигми політичної: після розпаду СРСР прийшла нова епоха і так само змінилося мистецтво – від реалізму до нових форм. Є концептуальні художники, а також ті, що вважають себе учасникамиcontemporaryart – тобто мистецтва, яке сучасне, актуальне на даний час.
- Як ви співвідносите себе з київською «новою хвилею» трансавангардистів, чия виставка, до речі нещодавно відкрилася в одеському Центрі актуального мистецтва?
– Склалася цікава ситуація: нині Івано-Франківськ займає окрему нішу в мистецтві. Історично наше місто – це така собі фортеця, що має власний внутрішній герметичний простір, який час від часу вибухає якимись поняттями. Наприклад, усім відомий літературний «станіславський феномен» – Юрій Андрухович, Юрій Іздрик та інші, але менше говорять про процес, який відбувався в образотворчому мистецтві. Це пов’язано з масштабами міста, а також тим, що художник не володіє словом, не доносить про себе інформацію вербально. На загал, якщо писатиметься історія сучасного образотворчого мистецтва України, то багато з представлених митців будуть якимось чином дотичні до цього.
- Концептуалізм своїм розвитком на українському ґрунті завдячує багато в чому нонконформізму. Одесити змогли сформувати власну школу, у тому числі й модерністичну.
- Так, ваш покірний слуга десь в середині-наприкінці 1980-х брав участь в нонконформістських виставках, зокрема львівської групи «Центр Європи». Наші художники навчалися в різних закладах Києва, Львова, Одеси, Ужгорода, хоч такого поняття як «івано-франківська школа» не існує. Але багато можна говорити про традиційне народне гуцульське мистецтво, ремінісценції якого є й на цій виставці, наприклад, в скульптурі Ярослава Яновського. Це такий собі західноукраїнський contemporaryart.
- Чи сформований в Україні арт-ринок? Сьогодні це актуальне питання.
– Жодним чином про арт-ринок сьогодні я б не говорив, особливо в умовах таких маленьких міст, як Івано-Франківськ. У столиці має місце якийсь умовний арт-ринок, є вал пропозицій і купуються роботи окремих митців за великі суми. Це й А. Савадова, О. Ройтбурд та І. Чичкана – є імена на виду. Але висока будівля повинна мати біля себе нижчі будівлі, щоб вона була стійкішою, принаймні візуально. Для арт-ринку мають сформуватися концептуальні речі, повинна бути написана історія сучасного мистецтва, адже арт-ринок повинен оперувати конкретними поняттями, щоб не помилятися.
- Сьогодні в Одесі функціонує багато галерей, орієнтованих на модерне мистецтво: Морський арт-термінал, МСМО, галерея NT–art, Арт-центр – таким чином Одеса перетворюється на один із українських центрів актуального мистецтва.
- Підтверджую і не дивуюся цьому, і навіть очікував би більше, адже Одеса має свої давні традиції. Згадаймо, хоч і доволі умовно, тут вже століття існує абстрактне мистецтво після виходу праці Василя Кандинського «Про духовне в мистецтві». Одеса є й залишається одним із міст, де вперше демонструвалися твори абстрактного мистецтва. Це місто, з якого ми беремо приклад для себе.
- На насамкінець моє запитання до пана Котерліна: ваш журнал (з досить дивною назвою «Кінець кінцем») акумулює сучасні мистецькі ідеї, знайомить з багатьма представниками українського і зарубіжного постмодернізму. Як виник цей проект?
Р. К.: - Це було десь 1998 року. Ідея мені прийшла просто ночі. Люди жили в очікуванні кінця тисячоліття, було видано зо три сотні книг на кшталт «Кінець історії», «Кінець подружнього життя», «Кінець мистецтва». Я багато цікавився філософією. Насувалися якісь такі есхатологічні настрої, а в нас твориться нова країна – та «кінець кінцем!..». Ось на тій іронії і виникла назва. Перше число вийшло 1999 року і на львівському форумі видавців отримало нагороду. А 2005 року я зробив міжнародний польсько-український номер: половина альманаху присвячена польському, половина – українському мистецтву. Тоді цей проект фінансово підтримала івано-франківська влада.
З восьми представлених митців Івано-Франківська, крім двох моїх співрозмовників, на відкритті можна було бачити скульптора Ярослава Яновського, чия дерев’яна розмальована мала пластика, при усій модерності, має етнічні витоки (викликає асоціації з лісовими пеньками, ніби зрізаними вгорі). Інший ряд презентованих робіт вибудуваний за принципом ікони-клейма, що має розвиток в часі. Дуже тонко взяті в кольорі, емоційні й музичні роботи графічної серії Мирослава Яремака. А ще на виставці представлені мережкові витинанки, створені методом випалювання Мирослава Короля, архітектора за фахом. Цей оригінальний метод він відкрив близько десяти років тому випадково – коли цигарка пропалила папір, навколо отвору залишився контрастний темний ободок, що плавно переходив у охристий напівтон. Це давало живописний ефект, який і взяв на озброєння митець. До речі, ці витинанки виразно сприймаються з обох боків.
Серед інших учасників цього майже спонтанного проекту Богдан Бринський, Антін Звіжинський, Ігор Перекліта і згадуваний Юрій Іздрик – автор музичних перфомансів та аудіовізуальних проектів. Усі митці (що так характерно для концептуалістів), доволі успішно працюють в суміжних видах мистецтва, адже цей напрямок в першу чергу цікавий як такий, що генерує нові ідеї.
Володимир Кудлач
За матеріалами газети
«Чорноморські новини», вересень, 2010 р.